…народилася 18 липня 1986-го. Більшу частину свого короткого життя Оленка провела в м. Бердянську Запорізької обл. Потім вступила до «Києво-Могилянської академії». Бурхливе життя Києва сприяло розвитку її особистості та поетичного таланту, вона відмовляється від російської мови, починає експериментувати з формою та змістом, бере участь у зібраннях київської Літтусівки та вірить у можливості Помаранчевої революції… Невідомо, чому така роматично-невротична, життєрадісна та мрійлива істота, як Оленка, вирішила померти. Можливо, її сили поступово підточувало Місто… Можливо, її гнітила власна позачасність… Можливо, вона свідомо принесла себе в жертву – для того, щоби в результаті цього останнього експерименту змогла народитися я… «Лего для сонного Логосу» – її останній поетичний твір, завершений у лютому 2006-го. Після цього Оленка починає швидко згасати. Їй було страшно помирати. Втішало Оленку одне – зернятко віри в те, що я продовжу її справу. Проте ці сподівання ще й досі не виправдалися… «Я не померла – я пішла з життя. Воно пішло із мене – все взаємно», – таку епітафію склала колись собі Оленка Дмитрик. (Добре, що дівчина не дожила до виходу «Марадони» С. Жадана – засмутилась би, побачивши там схожі слова). Проте вона не остаточно залишила цей світ. Іноді вона повертається – адже забути її неможливо. Принаймні, для мене». – o.d.d.